АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОЕКТУ

В III тисячолітті людство зіткнулося з низкою проблем, вирішити самотужки які не так вже й легко. Однією з найболючіших є збільшення кількості онкохворих дітей. Попри запевнення влади, що питання дитячої онкології є пріоритетним, статистика не є позитивною.

Часто на вулицях ми бачимо людей, що збирають гроші у скриньки, чуємо оголошення на радіо та телебаченні про збір коштів для дітей з онкозахворюваннями, і, гірко зізнатися, майже звикли до цього. А якщо подивитись п’ятихвилинний флешмоб у виконанні школярів, то напевно можна буде зібрати більше на лікування потребуючих.

Хочете допомогти онкохворим дітям скоріше подолати їхню хворобу?

Хочете допомогти онкохворим дітям скоріше подолати їхню хворобу?

Організуйте у своїй школі чи у класі флешмоб і покажіть його іншим!

Для цього вам потрібно:

1) звернутись з ідеєю проекту  в шкільний парламент;

2) зібрати учасників серед учнів школи чи класу;

3) придумати тему флешмобу;

4) провести репетиції;

5) показати флешмоб у людному місці та  з допомогою волонтерів зібрати матеріальну допомогу для дітей.

6) викласти відеоролик вашого флешмобу у Youtube і позмагатисть з іншими школами у кількості переглядів.

НЕ БУДЬ БАЙДУЖИМ – ДІЙ!

Цікава інформація про флешмоб

Цікава інформація про флешмоб

Флешмо́б (також флеш моб і флеш-моб,англ. flash mob —

«спалахуючий натовп», flash — спалах, mob —натовп) — це заздалегідь спланована масова акція, зазвичай організована через Інтернет або інші сучасні засоби комунікації, у якій велика кількість людей оперативно збирається у громадському місці, протягом декількох хвилин виконує заздалегідь узгоджені дії (сценарій), і потім швидко розходяться.

Учасники заходу можуть переслідувати різні цілі. Серед можливих варіантів — розвага, порушення повсякденного ходу життя, справлення враження на оточуючих, відчуття причетності до спільної справи, самоствердження (випробувати себе: «Чи зможу я це зробити на людях?»), спроба одержати гострі відчуття. Ідеологія класичного флешмоба дотримується девізу «Флешмоб поза релігією, поза політикою, поза економікою».

Рух флешмоба виходить із того, що у флешмоб-акцій є типові правила. Найважливіші їхні пункти:

·         Начебто спонтанне дійство. Заборона збиратися або привертати увагу на місці до акції, одночасний початок і закінчення акції її учасниками. Після акції потрібно миттєво зникати з місця дії в різні сторони, і робити вигляд, начебто ні чого й не було.

·         Сценарій повинен привносити абсурдність у те, що відбувається.

·         Жорстке дотримання сценарію.

·         Не викликати агресивної реакції. Не порушувати законів і моральних засад, не показувати ніяких політичних поглядів. Флешмоб-акції, що не дотримуються цього вже будуть екстрім-мобом або політ-мобом.

Історія

Явище флешмоба почалося після того, як у жовтні 2002 вийшла книга соціолога Говарда Рейнгольда «Розумний натовп: наступна соціальна революція», у якій автор пророкував, що люди будуть використовувати нові комунікаційні технології (Інтернет, стільникові телефони) для самоорганізації. У червні 2003 Роб Зазуета з  Сан-Франциско, прочитавши Рейнгольда, створив сайт flocksmart.com, на якому перші мобери стали домовлятися про збори.

Перший флешмоб пройшов 17 червня 2003 року в Нью-Йорку, США. Приблизно двісті чоловіків зібралися навколо одного дорогого килима в універмазі Macy's і почали казати продавцям, що живуть разом на складі на окраїні Нью-Йорку, і прийшли купити «Килимок кохання».

ЧУДО

Ось правдива історія однієї дівчинки, яка вірила і знала, що любов здатна творити дива. Її братикові загрожувала смерть від пухлини в мозку. Батьки хлопчика зробили все, щоб його врятувати, однак заможними не були і, витративши всі свої заощадження, відвернути лиха таки не змогли.

Якось увечері батько, із важким серцем, сказав заплаканій матері:

– Знаєш, люба, – нам, певно, не вдасться його врятувати. Тут може зарадити тільки чудо!

Донечка, що бавилася в кутку, почула ці розпачливі слова.

Відтак побігла до своєї кімнати, не вагаючись, розбила скарбничку і непомітно вислизнула з домівки до найближчої аптеки.

Там діждалася своєї черги, приступила до віконця і, ставши навшпиньки, виклала перед здивованим аптекарем усі свої грошенята.

– Чого тобі, маленька? Що бажаєш купити?

– Будь ласка, мій братик дуже хворий, і я прийшла купити чудо.

– Чудо? – стиха перепитав аптекар.

– Мого братика звуть Ендрю, йому в голівці щось росте. Тато сказав мамі, ніщо вже не зарадить, тільки чудо може його врятувати. Я дуже люблю мого братика, тому принесла всі свої грошики – купити чудо.

Аптекар сумно посміхнувся.

– Любе моє дитятко, ми тут чудес не продаємо.

– Якщо не стане цих грошей, я знайду ще. Скільки коштує чудо?

Поруч стояв один чоловік. Високий, елегантний, поважний. Здавалось, він зацікавився незвичайною розмовою.

Аптекар безпорадно розвів руками. Дівча зі сльозами на очах заходилося згрібати свої монети. Незнайомий чоловік озвався до неї.

– Чого ти плачеш, маленька? Що трапилося?

– Пан аптекар не хоче продати мені чуда, навіть не каже, скільки воно коштує. А чудо потрібне моєму братикові Ендрю, він тяжко хворий. Мама говорить, конче потрібна операція, але тато каже, що операція коштує надто дорого й тільки чудо може його врятувати. То я принесла сюди все, що маю.

– А скільки маєш?

– Одного доллара й одинадцять центів…Але, може, мені вдалося б зібрати більше.

Чоловік усміхнувся:

– Ти знаєш, я не думаю, що знадобиться більше. Долар і одинадцять центів – цього вистачить на чудо для твого братика! Однією рукою він згорнув монетки, а другою взяв за ручку дівчатко.

– Проведи-но мене до своєї домівки, дівчинко, я хочу побачити твого братика, познайомитися з твоїми батьками і поміркувати разом із ними, як нам вчинити оте маленьке чудо.

Високий елегантний пан і маленька дівчинка вийшли з аптеки, тримаючись за руки.

Тим паном виявився профессор Карлтон Армстронг, один із найвидатніших нейрохірургів планети. Він прооперував маленького Ендрю, і той за кілька тижнів повернувся додому цілком здоровим.

– Та операція, – ледь не пошепки мовила тоді щаслива матуся, – це справжнє чудо. Скільки ж вона коштувала?

Дівчинка мовчки усміхалася. Вона-бо знала, скільки коштувало чудо: один долар і одинадцять центів… Плюс віра й любов малої дитини.  

Ісус сказав їм: “Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого”(Мт. 17,20)

                            Бруно Ферреро